З важким серцем повідомляємо, що у п’ятницю, 6 вересня 2024 року, відійшов у вічність багаторічний член Товариства українців Швейцарії Павло Длябога.

Павло приїхав до Швейцарії окружним шляхом, як і багато хто в нашій громаді, коли він і його батьки були змушені покинути Польщу через загрозливу політичну ситуацію у Східній Європі. Павло народився 11 березня 1951 року в Легниці (Польща). У 1961 році Павло емігрував із Польщі до Сполучених Штатів. У віці 16 років він повернувся до своєї улюбленої Європи, щоб вивчати музику. Навчання привело його до Люцерна, Цюріха, Женеви, а пізніше до Сполученого Королівства.

Зрештою він оселився в Люцерні в 1974 році, де викладав теорію музики, оркестрове диригування, прикладну англійську мову та був викладачем фортепіано в Люцернській кантональній гімназії. Окрім викладацької діяльності, Павло присвячував свій час улюбленій Україні, брав активну участь у діяльності Українського товариства, організовував концерти, сольні концерти, диригував камерними оркестрами як у Швейцарії, так і за кордоном. Коли Україна знову стала незалежною, Павло організував перший Швейцарський музичний фестиваль в Україні, диригував численними українськими симфонічними та камерними оркестрами, зокрема Camerata Leonis у Львові, став запрошеним диригентом у Львові, Запоріжжі та Дніпрі та одним із засновників Міжнародного товариства ім. Нова музика в Одесі.

Водночас у Швейцарії Павло організовував курси для українських музикантів, концерти нової української музики в Цюріху, сприяв тому, що Євген Станкович, один із найпродуктивніших українських композиторів, отримав чотирирічний грант якComposer in Residence. місячне перебування в Білі/Б’єні, а в 1988 році випустив компакт-диск «Люцернський концерт», перший в історії цифровий запис Камерної симфонії No3 Євгена Станковича та його обробки «Adios Nonino» Астора П’яццоли, присвяченої Camerata Leonis.

Крім музичної сфери, Павло Длябога невтомно просував інтереси України та українців в Швейцарії, як простий швейцарський громадянин, так і як член правління Українського товариства. З 2018 року і до самої смерті представляв наше українське суспільство в Парламентській асамблеї Ради Європи в комітеті діаспорної політики.

Павла знали багато і всі його любили. Завжди бездоганно одягнений у свій емблематичний капелюх і шарф, заразлива манера Павло, його тепла усмішка, його радість життя, його щедре вкраплення слова «красивий» завжди викликали посмішку на обличчі кожного.

Його енергія та цілеспрямованість надихали як його однолітків, так і багатьох молодих людей, які зустрічалися з ним протягом його довгої викладацької та наставницької кар’єри. Павло залишив по собі синів Дем’яна і Маркіяна та їхню матір Марину.

Замість квітів Павло попросив зробити пожертви на Товариство українців Швейцарії від його імені.

Ukrainischer Verein in der Schweiz/Société Ukrainienne en Suisse case postale 2, 1701 Fribourg – IBAN: CH40 0900 0000 8776 5794 8

Requiescat in Pace! Вічная Пам’ять!